17 грудня 1999 року Генеральна асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Ця дата була обрана в пам’ять про сестер Мірабал -політичних активісток, що 1960 році були жорстоко вбиті за наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо. Цей день також став символом світового визнання проблеми гендерного насильства.

Ґендерне насильство – це насильство, яке чиниться над особою тому,

що вона належить до тієї чи іншої статі. Від ґендерного насильства можуть

страждати як жінки, так і чоловіки, проте у всьому світі саме жінки та дівчата найбільше потерпають від насильства, що є наслідком нерівного розподілу сил між чоловіками та жінками. З цієї причини, коли в даному посібнику ідеться про реагування системи охорони здоров’я на ґендерне насильство, цей термін використовується у значенні «насильство щодо жінок», що відповідає принципам Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Ґендерне насильство – це структурна проблема. Вона посилюється шкідливими соціальними та культурними очікуваннями та уявленнями про ґендерні ролі,які часто вважають властивими для жінок чи чоловіків, дівчаток чи хлопчиків. Таким чином, на практиці зберігається ґендерна нерівність. Жінки та дівчата, які переживають насильство, отримують сигнал про те, що вони не мають права управляти своїм життям та тілом. Це напряму впливає на здоров’я жінок, їх зайнятість та участь у суспільному та політичному житті. Під час збройного конфлікту ризик постраждати від ґендерного насильства значно зростає.

Відповідно до міжнародної методології виділяють наступні основні форми ґендерного насильства:

  • Зґвалтування: проникнення без згоди особи до піхви, заднього проходу чи ротової порожнини статевим членом або іншою частиною тіла. Також включає проникнення до піхви чи заднього проходу будь-яким предметом.
  • Сексуальне насильство: будь-яка форма сексуального контакту без згоди особи, що не призводить або не включає проникнення.
  • Фізичне насильство: удари, придушення, штовхання, порізи, опіки, стрілянина та застосування будь-якої зброї, обливання кислотою чи будь-який інший акт, що спричиняє біль, дискомфорт або поранення. Цей вид не включає каліцтво чи обрізання жіночих статевих органів.
  • Примусовий шлюб: шлюб, що укладається проти волі особи.
  • Економічне насильство: обмеження права особи на доступ до економічних ресурсів/активів чи засобів до існування, освіти, медичних чи соціальних послуг.
  • Психологічне насильство: погрози фізичного чи сексуального насильства, залякування, приниження, примусове обмеження волі, переслідування, домагання, небажана увага, вислови, жести чи письмові послання сексуального та/або погрозливого характеру, знищення/руйнування дорогих особі речей тощо.

Права людини, яка постраждала від насильства

Права людини є загальними, неподільними і взаємозалежними. Кожна

людина, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійної, політичної чи іншої приналежності, національного чи соціального походження, майнового стану, народження має право на повагу, захист, на здійснення і володіння всіма основними правами і свободами людини. Держава зобов’язана забезпечити рівне володіння усіма економічними, соціальними, культурними, цивільними таполітичними правами для жінок і чоловіків.

Право на охорону здоров’я. Жертви, які пережили зґвалтування та інші форми сексуального насильства, мають право отримати медичні послуги належної якості, у тому числі в сфері охорони репродуктивного здоров’я, для того, щоб подолати фізичні та психологічні наслідки нападу, включаючи профілактику і супровід вагітності та ІПСШ. Дуже важливо, щоб медичні послуги в жодному разі не робили з жертв зґвалтування «повторних жертв».

Право на людську гідність. Особи, які були зґвалтовані, мають отримати лікування, сумісне з людською гідністю і повагою, на які вони заслуговують. У контексті медичних послуг це означає, щонайменше, забезпечення рівноправного доступу до якісного медичного обслуговування, забезпечення конфіденційності пацієнтів і конфіденційності їхньої медичної інформації, інформування пацієнтів і отримання їхньої згоди до будь-якого медичного втручання, а також забезпечення безпечного середовища у лікарні. Крім того, медичні послуги потрібно надавати рідною мовою жертви або мовою, яку вона чи він розуміє.

Право на захист від дискримінації. Закони, політика і практика, пов’язані з доступом до послуг, не повинні дискримінувати особу, яка була зґвалтована, за будь-якими ознаками, у тому числі за ознаками раси, статі, кольору шкіри, національного чи соціального походження. Наприклад, постачальники не повинні відмовляти у послугах жінкам, що належать до певної етнічної групи.

Право на самовизначення. Постачальники послуг не повинні примушувати або спонукати жертв зґвалтування до будь-якого обстеження або лікування проти їхньої волі. Рішення про отримання медичної допомоги та лікування є особистими і можуть бути прийняті лише самою пацієнткою. У цьому контексті важливо, щоб жертва, яка вижила, отримала належну інформацію, що дозволить їй зробити усвідомлений вибір. Жертви також мають право вирішувати, чи хочуть вони бути у супроводі, і хто їх буде супроводжувати, коли вони отримують інформацію, проходять огляд або отримують інші послуги. Постачальник медичних послуг має поважати цей вибір.

Право на інформацію. Кожного клієнта потрібно інформувати індивідуально. Наприклад, якщо жінка вагітна внаслідок зґвалтування, медичний працівник має обговорити з нею всі варіанти юридично доступних їй дій (наприклад, збереження дитини, усиновлення, переривання вагітності). Жінці має бути представлений повний спектр вибору так (незалежно від особистих переконань постачальника медичних послуг), щоб жертва, яка вижила, була в змозі зробити усвідомлений вибір.

Право на недоторканність приватного життя. Необхідно створити умови забезпечення приватності для людей, які зазнали сексуального насильства. Окрім людини, яка супроводжує жертву на її прохання, під час огляду і лікування повинні бути присутні тільки люди, чия участь є необхідною для надання медичної допомоги.

Право на конфіденційність. Вся інформація про лікування і стан здоров’я, пов’язана з жертвами, які вижили, має залишатися конфіденційною і таємною, в тому числі для членів їхніх сімей. Медичний персонал може розголошувати інформацію про здоров’я жертви тільки людям, які повинні брати участь у медичному обстеженні та лікуванні, або за умови чітко вираженої згоди жертви. У тих випадках, коли до правоохоронних або інших органів влади було подано заяву про зґвалтування, туди необхідно передати відповідну інформацію, отриману в результаті обстеження.

ВПЛИВ ҐЕНДЕРНОГО

НАСИЛЬСТВА НА ЗДОРОВ’Я

ЖІНКИ

Ґендерне насильство серйозним чином впливає на всі складові здоров’я жінки: сексуальне, репродуктивне, душевне і психічне здоров’я. Наслідки ґендерного насильства можуть проявлятися негайно в гострій формі, а можуть стати хронічними і виявлятися протягом тривалого часу. Мало того, наслідки травми можуть даватися взнаки протягом довгого періоду часу вже після того, як насильство припинилося. Чим серйозніший рівень насильства, тим сильніший його вплив на жіноче здоров’я.

Вплив декількох типів насильства (наприклад, фізичного в поєднанні з сексуальним) та / або множинні випадки насильства протягом довгого часу зазвичай призводять до більш серйозних наслідків для здоров’я. У результаті насильства жертва може померти. Психічні розлади, викликані травмами, можуть стати причиною суїцидальної поведінки, зловживання алкоголем або захворювань серцево-судинної системи, що в підсумку можуть викликати смерть. ВІЛ-інфекція, отримана в результаті сексуального насильства, може викликатиСНІД і в кінцевому підсумку призвести до смерті.

За приблизними оцінками Світового банку, в країнах, що розвиваються, зґвалтування і домашнє насильство є причиною втрати до 5% тривалості здорового життя для жінок віком від 15 до 44 років. У глобальному масштабі тривалість життя з урахуванням порушень здоров’я, втраченого жінками даної вікової групи, оцінюють у 9 500 000 років, що близько до інших факторів ризику і таких типів захворювань як туберкульоз, ВІЛ, серцево-судинні та онкологічні захворювання.

У жінок, що піддалися сексуальному насильству з боку інтимних партнерів, у півтора раза вища ймовірність заразитися ВІЛ і в 1,6 раза сифілісом. Жінки, які пережили сексуальне насильство з боку сторонніх осіб, в 2,3 раза частіше зловживають алкоголем і в 2,6 раза частіше схильні до депресій і тривожних станів в порівнянні з тими, хто не переживав такого типу насильства.

НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ

ДОПОМОГИ ЖІНКАМ,

ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД

ҐЕНДЕРНОГО НАСИЛЬСТВА

Медичні працівники найчастіше стають першими, з ким контактують жінки, які зазнали насильства. Для жінок, що піддаються насильству з боку інтимного партнера, які перебувають в ізоляції і під контролем агресора, звернення до лікаря може бути єдиною можливістю контакту, особливо в ситуаціях, коли жінки не хочуть повідомляти про насильствов органи внутрішніх справ.

Медичні працівники мають велику довіру серед жінок як фахівці, котрим можна розповісти про факт насильства. Згідно з даними ВООЗ, жінки, які пережили насильство, частіше вдаються до медичного обслуговування, ніж ті, хто не стикається з насильством.

Під час обстеження жінки медичним працівникам варто звернути увагу на клінічні симптоми, за наявності яких необхідно розпитати пацієнтку про ґендерне насильство. Крім клінічних симптомів, певні типи поведінки пацієнток можуть вказувати на те, що вони піддаються насильству з боку інтимного партнера.

Загальні рекомендації під час надання первинної допомоги:

  • не засуджувати, проявляти участь і визнавати значущість сказаного жінкою;
  • надати практичну допомогу і підтримку рішення проблем, якими стурбована жінка, але при цьому не бути докучливим;
  • запитати жінку про насильство, уважно слухати, але не змушувати жінку говорити (необхідно дотримуватися обережності в обговоренні делікатних тем з участю перекладачів);
  • допомогти жінці отримати доступ до інформації про ресурси, включаючи юридичні й інші служби, які можуть бути їй корисні;
  • за необхідності допомогти жінці убезпечити себе і дітей;
  • надати або забезпечити допомогу соціальних служб.